Мт 22:36-40: «36 Учителю, котра заповідь найбільша в Законі?
37 Він же промовив йому: Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою.
38 Це найбільша й найперша заповідь.
39 А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе.
40 На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять.»
~
Не пам’ятаю, щоб Ісус казав, що ми щось мусимо.
Він казав: люби Бога. Люби ближнього, як себе.
Не: “мусиш любити”, просто “люби”.
Уявіть собі, що якась людина каже вам, що ви мусите її любити. Які відчуття від такої заяви?
У мене на будь-який примус – бунт. Протидія. Ізоляція.
А коли мені пропонують, просять, запрошують – бажання погодитися.
Люби – це запрошення.
У Старому Завіті це взагалі обіцянка:
Втор 6:5: «Любитимеш Господа, Бога твого, всім серцем твоїм і всією душею твоєю, і всією силою твоєю.»
Якщо Бог для мене важливий – я хочу Його любити.
Це нормальне бажання зрілого серця – любити Того, Хто мене полюбив. І, досвідчивши цієї любові Бога до мене (Він теж не мусить мене любити – Він хоче мене любити), маю чим любити себе та ближнього. Якщо Бог мене любить, то чому я би не мала любити себе?
Часто християнство відчитують як релігію заборон та повинностей. На жаль, чула багато проповідей, в яких найчастіше вживаються слова “ми мусимо, ми повинні”.
І трохи дальші від християнства люди говорять, що вам, християнам, нічого приємного не можна. Глибше мало хто копає.
Для мене християнство – це не про кодекс правил та заборон.
Це – стосунки з Богом, з Тим, хто любить зріло, відповідально та до кінця. І вчить мене любити. Бо навчитися любові можна лише на практиці: дозволивши любити себе та відповідаючи на любов. Так, як вмію, щоб, практикуючись, любити з усіх своїх можливостей.
Господь не казав людям: який великий твій гріх.
Він казав: велика твоя віра/багато полюбила/прощаються тобі гріхи твої/хай тобі буде за твоєю вірою.
Для Нього в центрі була людина і її зцілення, її добро, її свобода. А не гріх.
Що стоїть у центрі мого християнства?
Який мій досвід любові та буття любленою?
Чи вірю, що мене можна любити просто так?
Діліться у коментарях, як вам із цим.
Джерело: Антонія Зоряна Шелепило
